Переїзд у Львів. Від мрії до реальності

Ось вже чотири місяці я живу у Львові і переїзд сюди з Києва був одним з найправильніших вчинків у моєму житті. Коли було більш тепло я прокидалась, вдягала плаття, брала свою собаку і ми йшли охайними, затишними вулицями з красивими будинками, інколи прокладаючи свій маршрут крізь якийсь парк, зустрічали усміхнених людей, приходили у одне зі своїх улюблених кафе і я замовляла собі какао чи каву. І ось так спокійно у повному розслабленні, насолоджуючись теплим сонечком я поступово прокидалась роздивляючись Каплицю Боїмів, якщо наш ранок починався в кафе «Одиничка», або людей та будинки на площі ринок, якщо зранку мені захотілось випити кави у «Атласі», чи вулицю Вірменську, якщо блукаючи ранковими вулицями ми потрапляли в «Дзиґу». Взагалі у Львові кожен знайде собі таке улюблене місце без якого потім вже складно уявити своє життя.

Чому саме Львів і як я вирішила сюди переїхати?

Я з тих людей, котрі не можуть довго терпіти щось, що їм заважає і не підходить, тому я рішуче змінюю все у своєму житті. От так сталося і з переїздом у Львів. Думка ця зародилась у мене три роки тому, коли ми проїздом були тут і я вкотре відчула цю неспішність міста підправлену посмішками людей і красою австрійських будинків. Тоді у мене ще була чудова робота архітектора в Києві. Як ви розумієте офісне життя і кожен день одне й те саме, ніби у фільмі «День Сурка», це мало схоже на те, що я бачила і відчувала кожен раз відвідуючи Львів. У той самий період мені випала нагода спілкуватись з однією чудовою бабусею, котра за чашечкою чаю інколи розповідала мені про своє життя. Проживши 82 роки вона згадувала частіше всього: кохання, дітей, подорожі, професійні досягнення і жалкувала лише про те на що не наважилась, про моменти в які їй не вистачило сміливості все переробити і жити трошки інакше. Тоді я зрозуміла, якщо ви помічаєте, що жалієтесь на щось впродовж довгого часу, то треба або змінити до цього ставлення, або позбутися цього. Тому людей які кажуть мені «у мене погана робота», «мій чоловік поганий», але при цьому продовжують жити з ним і ходити на свою роботу я особисто не розумію. Не подобається? Зміни це! А якщо не змінюєш, значить тобі подобається так жити. Подумавши про все це в купі я вирішила звільнитись з роботи і почати змінювати своє життя.

Про страхи, перешкоди та наполегливість

Звільняючись з роботи я взагалі не уявляла, як буду далі жити і чи вийде у мене робити свої проекти. Страхів було більше ніж розуміння, що робити далі, але я собі зазвичай кажу, що якщо у тебе є чоботи, які тобі натирають ноги до крові, але вони у тебе є і ти ніби не босий, хоча кожен крок боляче і ти жалієшся, то може краще ті чоботи викинути і потім на їх місце знайдуться нові, такі які тобі підходять? Друге що я себе питаю «Саша, коли тобі буде 80 років чи зможеш ти розповісти чим ти займалась сьогодні і не буде тобі за себе соромно?». Третій важливий момент полягає в розумінні того, що до тих самих 80 років не всі доживають і якщо завтра я буду йти і мені на голову впаде бурулька я помру так і не поживши життям про яке я дійсно мріяла, а скоріше навіть не помітивши життя. Бо поки ми знаходимось у системі на якій тримається наш світ у нас частіше всього немає часу і можливості, щоб просто сидіти на терасі улюбленого кафе в улюбленому місті і просто спостерігати життя, чи просто купити кави в кіоску «альтернативна кава», піти в парк і дивитись, як падають листочки, літають птахи і як на небі пливуть хмари, а тим паче розкрити свою особистість і почати робити те, що тобі дійсно подобається. Перша спроба переїхати була два роки тому, але Львів з першого разу мене не прийняв якось, мені не вдалося знайти квартиру, щоб жити разом з собакою. Мене звичайно це не спинило, а лише відклало здійснення моєї мрії на два роки, за які я встигла побути дружиною і впевнитись ще більше, що хочу переїхати до Львова і займатись творчістю. Друга спроба була більш легкою, мені майже одразу трапилась гарна творча дівчина, котра здавала велику світлу кімнату у великій квартирі з горищем. Так ми з моєю собакою до тепер там і живемо, обростаємо новими творчими друзями, відкриваємо для себе нові місця, нову культуру і я починаю робити те, що дійсно люблю, пишу статті, шию, читаю книжки, збираюсь займатись знову архітектурою і думаю може саме тут на терасі якоїсь кав’ярні за чашечкою кави допишу нарешті свою книгу.

Про мінуси

Звичайно не завжди все аж тільки весело і легко, інколи буває, що не вистачає грошей, або щось йде не так, як хотілось би, але тоді я нагадую собі заради чого я в даний момент жертвую своїм комфортом і що це мій особистий вибір. Це треба розуміти, коли починаєш позбуватися того, що тобі не подобається і бути готовим, що багато друзів, знайомих, а можливо навіть родичів почнуть спочатку тебе повчати, а потім можливо взагалі перестануть сприймати тебе нормально. Але це навіть добре, бо всі ці люди, котрі викликають у тебе сумніви роблять тебе тільки сильнішим і ще більш впевненим у правильності свого вчинку.

Не обмежувати себе і вірити в себе

Взагалі я вважаю, що кожна людина має і може рівно стільки, скільки сама собі дозволяє. Я це зрозуміла тут у Львові, коли кілька місяців тому вирішила піти на роботу. Я відкрила сайт з вакансіями і думала, ким я хочу бути? Вирішила, що я буду директором. Чому б ні? Відправила резюме на всі керівні посади, які знайшла і мене запросили на співбесіду в хороший, новий заклад харчування, як керівника тим закладом. Досить цікава робота і мене таки взяли на цю роботу, але через два дні я задала собі свої три питання і вирішила, що ця робота не веде мене до моєї цілі. Про відкритість до світу. Я вважаю, що треба обов’язково бути щирою, відкритою, чесною, ніколи не переставати мріяти, залишатись трошки дитиною у своїй цікавості до життя і тоді світ твій буде саме таким по відношенню до тебе, бо зустрічаємо ми зазвичай саме те, що є в нас самих. Так, наприклад, в якомусь кафе зі мною може почати хтось діалог і це виявиться дуже цікаво людина, якийсь священик, чи митець, чи просто якась бабуся в трамваї, котра розкаже щось дуже цікаве. На останок хочу сказати, що мій шлях до мрії тривав три роки, за цей час я встигла трошки по подорожувати, зробити невеликий крюк у подружнє життя, розлучитись, знову трошки зануритись у подорожі і лише тепер живу у Львові омріяним життям і починаю розкривати свою творчу особистість. Тому відкидайте всі страхи, набирайтесь терпіння і вперед! Мрії повинні ставати реальністю, а повернутись до того з чого ти починав можна завжди і якщо один раз вийшло, то і вдруге вийде.