«Чорна кам’яниця» - загадка на віки

Безперечно, «Чорна Кам’яниця» є однією із найвідоміших архітектурних пам’яток Львова.  Та залишимо на потім очевидні факти історичної цінності будівлі і розглянемо її назву. Можливо, Вас це розчарує, але дитячих страшилок типу: «у чорній-пречорній кам’яниці, жили чорні-пречорні люди» розповісти не вийде, інакше це буде повна вигадка. Звичайно, сама кам’яниця оповита різними легендами, та назву все ж таки підтверджують деякі історичні факти. Так от, «чорною» кам’яницю у Львові стали називати лише у 19 ст., це після 300-х років її існування. Донині так і немає однозначної думки щодо походження цієї назви. Хтось переконаний, що протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для багатоколірності, окислювались під дією повітря і через це утворювався чорний колір. Хтось наголошує, що чорний колір вдалося досягти завдяки шкірці зеленого горіха - цей хитрий метод застосовувався колись у будівництві. Відкидають фахівці версію, що кам’яницю збудували зі звичайного білого пісковику, який з часом набув чорного кольору, бо вбирав в себе пил і бруд площі Ринок, а ще пічний дим: до 1960-го року тут палили вугіллям. Так принаймні, кажуть. А ще подейкують, що зараз будівлю просто пофарбовано на «радикальний чорний». Але, якими б не були ці припущення, своїм чорним кольором і магічною назвою, окрім архітектурної та історичної цінності, кам’яниця вабить не одне покоління львів’ян та гостей міста вже п’яту сотню років. 
Колись на цій ділянці стояв середньовічний будинок, знищений пожежею 1511 року. Власник ділянки Ян Кошнер передав її своєму зятеві Андрію з Києва, який поставив будинок відомий як Київський. Будівля згоріла під час пожежі у 1527 році, проте була відновлена і стала називатися Кошнерівською.  У 1588 р. власником ділянки став італієць з о.Хіос Томаззо де Альберті, який зніс стару будову і впродовж 1588-1589 рр. звів чудову 2-х поверхову ренесансну кам'яницю. На думку львівських дослідників авторами проекту могли бути Петро Барбон, Павло Римлянин або Петро Красовський. 
З 1596 р. будинок стає власністю купця і аптекаря Яна Лоренцовича та його дружини Регіни, котрі добудували третій поверх кам'яниці і відкрили тут одну із перших у Львові аптек.  
В 1675-1677 роках за наказом тодішнього господаря будинку, лікаря та секретаря самого короля Яна ІІІ Собеського Міхала Анчевського проводиться реконструкція кам’яниці. Архітектор М.Градовський встановлює на карнизі порталу - скульптурку Божої Матері. Над вікном сіней - фігуру Мартина - патрона доктора Анчевського, на карнизі великого вікна бюро - св. Станіслава Костки, канонізованого на поч. 18 ст., патрона молоді, покровителя і захисника міста від пожеж.  На капітелях бокових пілястрів - фігури Яна з Дуклі - міфологічного рятівника Львова та святого Луки - патрона лікарів.  Геральдичний картуш (лев з мечем) - у лавровому обрамленні, на картуші вибито літери - М.А.- S.R.- M.D.- CL. ("Мартин Анчевський, секретар короля, доктор медицини, радник львівський"). Цей фасад будинку поважного лікаря наче є стародавнім аналогом сучасного профілю у соцмережах, всі вподобання, статус і особисті дані представлені  «на публічний огляд». Мартин Анчевський любив «світськість» і мав на це підстави. Він вирізнявся своїми ораторськими здібностями і тричі вітав приїзд до Львова королів. Його донька одружилася з доктором Анжеєм Шимоновичем, але життя подружжя, яке стало наступним власником будинку, не склалось щасливо. Часто серед дня міщани чули галас з кам’яниці, а сходами летіли капелюхи. Жінка мала психічні розлади. Мешкав у кам’яниці і знаний рід Нікоровичів. А уже з середини 19 століття тут жили люди різного статусу і будівля почала занепадати. Кращі поверхи – другий, третій, четвертий – займали урядовці або ж заможні люди винаймали помешкання для своїх дітей, які навчались у Львові. В одному з помешкань проживав директор театру, в іншому солістка опери Кароліна Морська. На нижніх поверхах жила «міська бідота». 
Коли будете оглядати «Чорну кам’яницю» обов’язково зверніть увагу: перед входом є незвикло-вузенька кам’яна лавиця. Тут колись сидів сторож, а щоби він не засинав «на службі», лавицю зробили максимально незручною. 
В 1926 році «Чорну кам'яницю» купило місто і влаштувало в ній історичний музей імені короля Яна ІІІ Собєського. Музейна традиція не переривалася з того часу – вже 89 років в кам'яниці діє історичний музей.  
Про той, давній музей варто розповісти докладніше. А було там так: на першому поверсі гості спочатку потрапляли в кімнату-передпокій зі збереженими з часів Середньовіччя дерев'яними балками на стелі та двома гарно оздобленими порталами. В цій залі зберігалися портрети визначних особистостей, так чи інакше пов'язаних зі Львовом (Корнякти, Боїми, Бернатовичі, Маратовичі). Відвідувачі могли побачити катівське знаряддя, цехові і міські клейноди, нумізматичні експонати, давні печатки.
Середину кімнати віддали під три реконструкції Львова тих часів: інженер Й. Вітвіцький виготовив макет старої Ратуші, яку розібрали на початку 19 ст., Королівської кам'яниці (Будинку Корнякта, площа Ринок, 6) та королівського арсеналу.
Невеликий бічний зал поруч містив портрети відомих львів'ян-художників 18-19 століть.  Наступним був цеховий зал, два вікна якого виходили у двір. Тут зберігалися експонати, що демонстрували рівень розвитку ремесел (кубки, печатки, хрестики, дзвіночки, майстерштуки, які кожен учень мав виготовити, аби його прийняли в цех), а також давні скриньки, виставлені вздовж двох стін. Гарний портал кімнати прикрашала алебастрова різьба зі страстями Христовими. На стінах висіли прапори цехів та знаки цехмайстрів.  
Другий поверх кам'яниці не зберіг давнє оздоблення. Відвідувачі могли тут ознайомитись з розвитком Львова, його інституціями зламу 19-20 століть. У передпокої висіли портрети львів'ян з 19 ст.
Головну залу віддали під експозицію іконографічно-топографічної колекції: види міста починаючи з 17 століття, його панорами, плани, літографії, малюнки, давні фотографії. А ще - медалі, відзнаки, жетони, які видавалися до значних дат в історії міста.
А ще при музеї був Лапідаріум (кам'яні рештки давніх порталів та інших архітектурних оздоблень). 
Сьогодні в приміщеннях музею експозиції відділів історії української діаспори (2 поверх), визвольних змагань України (3 поверх), історії західноукраїнських земель другої половини 19-20 ст. (4 поверх), фондові та службові приміщення.
Відвідайте обов’язково знамениту «Чорну Кам’яницю» - перлину ренесансу, одну із найгарніших будівель України. Ви побачите її ще здалеку, вона як класична дама в чорному серед святково вбраних сусідок-кам’яниць з особливим гонором, впевнена у своїй величі, із задоволенням чекає на Вас!